Батько Івана Франка. Я, Яків Франко, заможний се­лянин, маю близько 13 гектарів землі. Замолоду навчався у дрогобицького майстра ковальському ремеслу. Моя кузня стоїть на пагорбі край села, поряд з дорогою на Дрогобич. Найбільше людей тут збирається взимку. Але навесні та влітку теж є два короткі сезони — плуговий і серповий, коли селяни йдуть до мене налагодити інструмент для оран­ки чи жнив. Багатьом людям я обковував вози, робив со­кири, натягував обручі на колеса. Деякі заходили і просто гомоніли, бо знали, що люблю гамірний людський гурт. В кузні точилися розмови односельців про Борислав, де розпочиналося потужне видобування нафти і воску, пере­казували одне одному історії, з яких поставала невесела картина нужди й горя ріпників та здирства, шахрайства, жорстокості тих, у чиїх руках опинилася їхня доля. Про­ те нерідко панував і дружній, радісний настрій, звучали жарти, пісні. Коли мені виповнилося 54 роки, найбільше щастя зазирнуло в мою родину — з'явився син — первісток, якого ми з дружиною Марією Кульчицькою, яка була молодша від мене на ЗО років, нарекли Іваном.